Все про тараса григоровича шевченка. Биография

Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.

Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.

В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".

Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.

Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.

Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.

Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.

Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом — в 35 государствах.

Материал подготовлен на основе информации открытых источников

Т. Г. ШЕВЧЕНКО

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.

Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його "в науку" до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії "А. О. Козачковському" Шевченко згадував, як він школярем списував у бур"янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку "Три царіє со дари".

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром" і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад"ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца".

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності" хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".

У Вільно Шевченко виконує обов"язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 - 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад"ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна" і "Нудно мені, тяжко - що маю робити" (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840р. з"являється перша збірка Шевченка - "Кобзар".

Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" містив лише вісім творів ("Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ"яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили "Кобзар" і твори, надруковані в "Ластівці", підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка "Гайдамаки" (написана у 1839 - 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині - антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії "Гайдамаки" опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі "Современник".

Критичні відгуки на "Кобзар" і "Гайдамаків" були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою ("Сын Отечества", "Библиотека для чтения"). Особливо прихильною була рецензія на "Кобзар" у журналі "Отечественные записки", критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай", з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста" (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы"). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая". Того ж року створює історичну поему "Гамалія" (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма "Назар Стодоля" (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 - 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

1844р. вийшло друге видання "Кобзаря". Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет" і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 - 1847 (до арешту) і пов"язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів "Три літа" (яка включає поезії 1843 - 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ". До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 - 1847 рр. (до арешту).

Період "трьох літ" - роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об"єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори ("Сова", "Наймичка", "І мертвим, і живим..."), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним ("Сон", "Єретик"), і твори суто романтичні ("Великий льох", "Розрита могила", історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка - цілісний і водночас "відкритий", тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв"язував.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпніним, з колишнім членом "Союзу благоденства" О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописна Україна", який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.

На Україні Шевченко написав два поетичних твори - російською мовою поему "Тризна" (1844р. опублікована в журналі "Маяк" під назвою "Бесталанный" і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш "Розрита могила". Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему "Сон"), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам"ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Холодний яр", "Як умру, то поховайте" ("Заповіт") та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми "Тризна") він переписує в альбом, якому дає назву "Три літа". 1846р. створює балади "Лілея" і "Русалка", а 1847р. (до арешту) - поему "Осика". Тоді ж він задумує нове видання "Кобзаря", куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р.

Тарас Шевченко (25.02 (9.03) 1814 – 26.02 (10.03) 1861) – крупнейший украинский поэт, пророк новой украинской нации.

Тарас Шевченко родился на Киевщине в селе Моринцы (ныне Звенигородского района Черкасской обл.) В семье крепостного крестьянина. Он рано остался сиротой – его мать умерла, когда Тарасу было только 9 лет, а через полтора года умер и его отец. Тарас учился грамоте у местных дьяков. Где-то в это время, в возрасте 10 – 12 лет, у него появилась тяга к рисованию.

В 1828 году помещик Павел Энгельгардт решил, что Тарас должен быть его дворовым слугой (казачком). В этой роли он сопровождал господина во время его пребывания в Вильнюсе (1828 – 1831 гг.) и в Петербурге (с 1831 г.). В Петербурге помещик отдал Шевченко в науку к художнику Василию Ширяеву, которая длилась 4 года. Позже Шевченко работал некоторое время подмастерьем у Ширяева, в частности при росписи Большого театра (эти росписи не сохранились).

Далее в биографии Шевченко наступила пора чудес. Рисуя скульптуры в Летнем саду, он познакомился с украинским художником Иваном Сошенко, а через него – с украинским поэтом Евгением Гребинкой, искусствоведом Василием Григоровичем, художником Алексеем Венециановым. Важнейшим было для Шевченко знакомство с поэтом Василием Жуковским, который был тогда воспитателем наследника российского престола – цесаревича Александра (будущего императора Александра 2-го).

Все эти люди решили помочь способному крепостному освободиться. Енгельгардт пожелал за Шевченко фантастически большой выкуп – 2500 рублей. Чтобы заполучить такую сумму, Карл Брюллов нарисовал портрет В. Жуковского, который был разыгран в лотерею.

После освобождения из крепостного состояния Шевченко получил возможность поступить в Академию художеств, где он учился у К. Брюллова. В Академии он учился с 1838 до 1845 г., когда закончил ее со званием неклассного художника.

В это же время у Шевченко рядом с рисованием появилась новая творческая страсть – стихосложение. Первое его поэтическое произведение – баллада « » – было написано в 1837 году, и впоследствии оно стало классическим произведением украинской литературы. В число этих же классических произведений вошли ранние поэмы « » (1839) и « » (1841).

В 1840 году в Петербурге был напечатан небольшой сборник стихов Шевченко под названием «Кобзарь». Эта книжечка знаменовала начало нового – шевченковского – этапа в развитии украинской литературы.

Если первые стихотворения Шевченко созданы под влиянием господствующего в 1830-х годах романтического казакофильства, то начиная с 1843 г. тематика и тональность его поэзии меняется. В 1843 году Шевченко после 15-летнего перерыва вновь посетил Украину и с новой силой почувствовал трагедию закрепощения некогда свободного украинского народа, утрату им политических и национальных прав. Под действием этих впечатлений Шевченко превращается в представителя попранных прав Украины. Его стихи были своеобразной программой строительства новой украинской нации, оставаясь при том высоко оригинальными литературными произведениями (не превращаясь в рифмованные манифесты или передовые статьи).

Переехав в 1845 г. в Киев, Шевченко познакомился здесь с несколькими молодыми украинцами – литератором Пантелеймоном Кулишом, поэтом и историком Николаем Костомаровым, учителями Николаем Гулаком и Василием Белозерским. На встречах они читали стихи, говорили об Украине и касались модного тогда вопрос о панславизме и о месте Украины среди славянских народов.

Для российских жандармов этого было достаточно, чтобы обвинить их в создании «Украинско-славянского общества» (такое название фигурирует в ; в историографии принято название «Кирилло-Мефодиевское общество»). В марте – апреле 1847 года члены общества были арестованы и доставлены в Петербург. 5 апреля 1847 г. на въезде в Киев арестовали и Шевченко, при этом у него забрали альбом « » с чистовыми спискам его новых политических стихов.

Этот альбом, особенно поэма « » с острой сатирической картиной царской семьи, стали основным доказательством вины Шевченко. 30 мая 1847 г. император Николай 1-й утвердил приговоры членам общества. Шевченко был осужден на отдачу в солдаты. На проекте приговора император : «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

За 9 дней Шевченко под конвоем фельдъегеря доставили из Петербурга в Оренбург, где ему определили службу рядовым в Орской крепости. Все время пребывания в солдатах Шевченко был вынужден мучиться по вонючим казармам. Хотя приговор предусматривал для него «право выслуги» и Шевченко несколько раз представляли к повышению в унтер-офицеры, этого никогда не произошло – запуганные начальники боялись подписывать эти ходатайства.

(Для сравнения: русский писатель Ф. М. Достоевский в 1849 г. был приговорен к каторге, в 1854 г. переведен в войска рядовым, в 1855 г. произведен в унтер-офицеры, в 1856 г. – в прапорщики, а в 1859 г. освобожден от принудительной военной службы. Те же 10 лет страданий, но Достоевскому, как русскому и дворянину, была открыта дорога для выслуги, которая была закрыта для крепостного украинца Шевченко).

Сила сопротивления Шевченко росла словно пропорционально давлению российской правительственной машины: в 1847 – 1850 годах он, вопреки запрету, создал 145 стихотворений – чуть ли не половину его поэтического наследия. Среди них – поэмы « », « », « », « », и его поэтический ответ на царский приговор – стихотворение « »: «Караюсь, мучаюсь… но не каюсь!..»

В 1848 г. судьба Шевченко немного улучшилось – он был назначен в экспедицию по обследованию Аральского моря. Оставаясь формально рядовым, он должен был делать зарисовки для экспедиции. Эти людей, природы и памятников стали первыми изображениями с территории современного Казахстана.

После завершения экспедиции в 1849 г. Шевченко надеялся на награду и даже на разрешение рисовать. Но российское правительство «вознаградило» его совершенно своеобразно, чисто по-русски: в 1850 году Шевченко был снова арестован и отправленным на службу в Новопетровский форт (на полуострове Мангышлак в Каспийском море). Там он провел целых семь лет.

После смерти императора Николая 1-го и прихода к власти Александра 2-го многие политические заключенные, в том числе декабристы и участники польского восстания 1830 – 1831 гг. были амнистированы. Освободили тех, кто выступал против царизма с оружием в руках, но продолжали держать в неволе Шевченко, который выступал со словом. Ходатайство о его освобождении длились более двух лет, и только 24 июля 1857 г. он был освобожден.

«Воля» для Шевченко была ограничена, как оказалось, полицейским надзором и запретом въезда в Москву и Петербург, из-за которого он всю зиму 1857 – 58 гг. провел в Нижнем Новгороде. Только в марте 1858 г. этот запрет был снят, и 27 марта 1858 г. Шевченко вернулся в Петербург. Обратный путь занял целых девять месяцев – ровно в 30 раз медленнее, чем путь в неволю!

В Петербурге Шевченко начал упражняться в искусстве гравюры и одновременно ходатайствовал о переиздании своих поэтических произведений – хотя бы тех, которые были в свое время разрешены цензурой. Новое, пополненное издание «Кобзаря» удалось выпустить только в январе 1860 г. Конечно, о печати таких новых поэм как « » (1857) или « » (1859) тогда нельзя было даже мечтать (обе поэмы были напечатаны только в 1876 году).

Две мечты лелеял Шевченко после освобождения – жениться и поселиться в своем собственном доме где-то на Киевщине, над Днепром. Эти его мечты аллегорически отразились в его гравюре с характерным названием « » (1859). Он любовно рисовал разные этого дома, мечтал, какую хорошую мастерскую он там будет иметь… В 1859 году он приехал на Каневщину, чтобы лично выбрать участок земли, но тут его постигло новое бедствие. Местные помещики-поляки, не желая иметь такого неприятного соседа, спровоцировали Шевченко на «крамольные» разговоры, по которым он был вновь – уже в третий раз! – арестован и вынужден был уехать в Петербург.

Так же разбились мечты Шевченко о браке. Его намерение жениться с Ликерей Полусмак закончилось полным разрывом (сентябрь 1860 г.), и вскоре после того Шевченко заболел болезнью сердца. Эта болезнь, против которой тогда не знали средств, быстро прогрессировала и свела его в могилу.

Шевченко прожил только 47 лет и написал, по сравнению с современными ему писателями, немного (для сравнения: собрания сочинений А. И. Герцена выносится на 30 томов, И. С. Тургенева – на 28 томов, тогда как литературное наследие Шевченко не превышает 6 томов современной печати). Подобная ситуация с художественным наследием: в нем почти отсутствуют произведения в технике масляной живописи, зато решительно преобладают акварели, рисунки карандашом и гравюры (а именно масляная живопись является определяющей при оценке художника).

Но значение его творчества – колоссально. Шевченко поднял авторитет украинского языка и сделал его неотъемлемым символом украинского народа. Он в понятной форме сформулировал политический идеал новой украинской нации и поэтому справедливо считается пророком Новой Украины.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Киівської губернії в сім’ї кріпаків поміщика В.В. Енгельгарда.

1822 р. – батько віддав Тараса в навчання до дяка Павла Рубана в селі Кирилівка, куди переїхала родина. За два роки хлопець навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Після смерті матері Катерини Якимівни (1823 р.), а згодом і батька (1825 р.), Тарас деякий час був «школярем-попихачем» у дяка Петра Богорського. Уже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання. У с. Кирилівка пас громадську череду й майже рік наймитував у священника Григорія Кошиця.

1828 р. – Тараса взято до поміщицького двору в містечку Вільшаній, яке дісталося в спадщину позашлюбному синові Василя Енгельгарда, ад’ютантові литовського військового губернатора Павлові Енгельгарду. У списку дворових Шевченка записано як здатного «на комнатного живописца». На службі Тарас виконує обов’язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки з популярними сюжетами. Згодом його віддають учитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого, котрий з кінця 1829 р. до весни 1930 р. перебував у вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. Після початку «листопадового» польського повстання (1830 р.) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад’ютант П. Енгельгард. Невдовзі туди приїхав і Шевченко.

У 1832 р . Енгельгард законтрактовує Шевченка на 4 роки майстрові петербурзького малярного цеху Василеві Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. У цей період Шевченко знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, художником Аполлоном Мокрицьким, письменником Євгеном Гребінкою, з уславленим художником і професором Академії мистецтв Карлом Брюлловим і з не менш відомим поетом Василем Жуковським, котрі відіграли в його житті надзвичайну роль – викупили з кріпацтва (1838 р .).

21 травня 1838 року Тараса Григоровича зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840 р.), «Циганка-ворожка» (1841 р.), «Катерина» (1842 р.). Успішно працює Шевченко й у жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.). Саме в цей час розквітає його поетичний талант. 1839 р. – поема «Іван Підкова».

18 квітня 1840 року виходить друком перша збірка Шевченка «Кобзар», яка містила лише 8 творів – «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка – Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1841 р. - історична поема «Гайдамаки». 1841 р. – пише російською мовою віршові істричну трагедію «Никита Гайдай», згодом перероблену в драму «Невеста». 1842 р. – поема «Гамалія». 1843 р. – романтична історико-побутова драма «Назар Стодоля». 1844 р. – друге видання «Кобзаря». Усі ці твори належать до раннього (романтичного) періоду творчості Шевченка.

Новий період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 роки (до арешту) і пов’язаний із двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів «Три літа» (яка містить поезії 1843-1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом «трьох літ». Сюди ж фактично належать і твори, написані 1846-1847 рр.

Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України. Тут він багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописная Украина», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844 р. у Петербурзі. 1843 р. – російськомовна поема «Бесталанный» (наступного року видана під назвою «Тризна»). 1844 р. – поема «Сон». 1845 р. – отримує звання некласного художника від Ради Академії мистецтв і повертається в Україну з наміром оселитися на батьківщині. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди. 1845 р. – поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», поезії «Холодний Яр», «Заповіт». 1846 р. – балади «Лілея» й «Русалка». 1847 р. – поема «Осика» («Відьма»). Період «трьох літ» - роки формування художньої системи зрілого Шевченка (реалізм поєднується з романтизмом).

1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного атицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і підтримує далі з ними зв’язок. У березні 1847 р. братство було розгромлене. Почалися арешти.

5 квітня 1847 р. заарештували Шевченка, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі ІІІ відділу «Імператорської його величності канцелярії», тобто охранки. Антицарські твори з відібраного при арешті альбому «Три літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена). Його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». 8 червня 1847 р. поета привезли до Оренбурга, звідти – до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних «захалявних» зшитків.

Наприкінці 1849 р. – на початку 1850 р. в Оренбурзі він переписав ці поезії в саморобні книжечки, які згодом, зшиті й переплетені, дістали назву «Малої книжки». В Орській фортеці поет написав 21 твір.

1848 р. – на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. Побував на острові Косарал, в укріпленні Раїм. Під час експедиції Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій.

23 квітня 1850 р. поета заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Шевченко був змушений припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, ліпив з глини та алебастру, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. Після смерті Миколи І (лютий 1855 р.) друзі й доброзичливці поета почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 р . було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. поет виїхав із Новопетровського укріплення, не знаючи про цю заборону і з наміром оселитися в Петербурзі. У 1852-1857 рр. у Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, із яких збереглося 9 – «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Втрачено текст «Повести о безродном Петрусе». За словами Шевченка, він написав їх близько 20. Про те, що йому заборонено проживати в столицях, Шевченко дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, доки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми «Неофіти», «Юродивий» (незакінчена), ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та доопрацював свої «невільницькі» поезії, які переписав до «Більшої книжки».

10 березня 1858 р. розпочалося двотижневе перебування поета в Москві, де він спинився в господі М.С. Щепкіна, видатного актора та свого близького друга. Наприкінці березня вирушив до Петербурга. В останні роки життя Шевченко бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них «Букварь южнорусский»), зближується з мистецькою інтелігенцією Петербурга – І. Тургенєвим, М. Лєсковим, М. Щербиною, Я. Полонським, братами Курочкіними, М. Чернишевським, А. Майковим та ін.

Влітку 1859 р . Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кириливці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували за наклепницьким доносом місцевого шляхтича, який звинуватив поета в богохульстві. Звільнили тільки через місяць і запропонували негайно виїхати назад до Петербурга. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта. Заслання підірвало здоров’я Шевченка.

На початку 1861 р . він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі. Через 2 місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його тіло в Україну й 22 травня 1861 р. поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі поблизу Києва.

Ключевые слова: Біографія Тараса Шевченка, тарас шевченко, жизнь и творчество тараса шевченко, скачать биографию, скачать бесплатно, украинская литература 19 века, українська література 19 ст.

Несмотря на свою популярность в советские времена, «Кобзарь» остаётся одним из национальных героев и для современной «декоммунизированной» Украины. Эксперты утверждают, что Шевченко уже давно стал мифом, и поэтому украинские учёные стараются не акцентировать внимание общественности на его личной жизни и качестве его произведений. О крутых поворотах в жизни крепостного, ставшего национальной легендой Украины, - в материале RT.

4 мая 1838 года, благодаря стараниям художников, поэтов и российской императорской семьи обрёл личную свободу молодой крепостной, которому впоследствии было суждено стать одним из символов украинской нации - Тарас Шевченко.

Отблагодарил своих освободителей бывший крепостной оригинально: о царской семье написал пасквиль и призвал утопить её в крови, а у хлопотавшего о нем друга-художника Ивана Сошенко соблазнил невесту. Несмотря на специфические личные качества и экстравагантное поведение, Шевченко долгие годы благополучно издавался в Санкт-Петербурге и уже при своей жизни стал чрезвычайно популярен, а после смерти и вовсе превратился в «икону» украинства.

«Я пас ягнята за селом»

Будущий поэт родился в 1814 году в селе Моринцы, под Звенигородом, в семье крепостного крестьянина Григория Шевченко , принадлежавшего племяннику Григория Потемкина - Василию Энгельгардту. Согласно семейной легенде, предки Шевченко были казаками. Когда Тарасу исполнилось два года, его родители переехали в село Кирилловка. В 1823 году умерла мать, а в 1825-ом - отец юного Тараса. Мальчику пришлось самостоятельно зарабатывать себе на пропитание. Он пас овец, прислуживал дьячку-учителю и дьячкам-малярам, выучившись при этом грамоте и основам рисования. Об этом периоде в своей жизни поэт писал: «Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом».

В 1829 году Шевченко стал личным слугой Павла Энгельгардта - сына графа Василия Энгельгардта, вместе с которым переехал жить в Вильно, а затем в Санкт-Петербург. Заметив у своего слуги способность к рисованию, полковник Энгельгардт решил сделать из него домашнего живописца и стал отдавать его в подмастерья художникам.

В 1836 году, рисуя в Летнем саду, Шевченко случайно познакомился с художником Иваном Сошенко. Тот пожалел талантливого крепостного и решил принять участие в его судьбе, представив Тараса живописцу Карлу Брюллову , поэту Василию Жуковскому и другим известным людям искусства.

По свидетельствам современников, в это время Шевченко написал портрет генерала, обладавшего весьма непривлекательной внешностью. Военный, увидев, что художник не стал скрадывать его недостатки, картину выкупать отказался. Тогда Шевченко забрал портрет и отдал его в качестве вывески в парикмахерскую. Генерал узнал об этом, впал в ярость и обратился к Энгельгардту с предложением продать ему Тараса.

Шевченко такая перспектива испугала, и он попросил Брюллова помочь ему с освобождением. Брюллов обратился за помощью к Жуковскому, а тот, в свою очередь, - к жене Николая I Александре Федоровне.

В это время императрица как раз просила Брюллова написать портрет Жуковского. Было принято решение, что художник выполнит просьбу императрицы, и картину разыграют в лотерею между членами царской семьи. Так и произошло.

Императрица выделила на участие в розыгрыше портрета Жуковского 400 рублей, а её сын Александр и великая княгиня Елена Павловна - по 300. Еще 1400 рублей собрали гости. За эту колоссальную сумму (обычный крепостной стоил в первой половине XIX века от 100 до 200 рублей) и был выкуплен Шевченко, получивший, наконец, свободу.

Богемная жизнь

Став свободным человеком, Шевченко, по его собственным воспоминаниям, два месяца кутил, а затем стал учиться живописи уже на профессиональной основе. В 1843 году бывший крепостной получил степень свободного художника.

Стоит отметить, что молодой художник был весьма любвеобилен. На протяжении всей своей жизни он постоянно влюблялся, разочаровывался и снова влюблялся. Шевченко посвящал женщинам стихи и поэмы, писал их портреты и клялся в любви.

В 1838 году произошла одна некрасивая история между Тарасом и инициатором его освобождения Иваном Сошенко. Однажды в мастерской своего друга Шевченко увидел молодую натурщицу-немку (а по некоторым данным - невесту художника) Амалию Клоберг. Девушка приходилась племянницей квартирным хозяевам Сошенко, и тот собирался на ней жениться. Шевченко же, живя у друга, соблазнил 15-летнюю Амалию, что рассорило друзей и вынудило Шевченко съехать из квартиры.

© spadok.org.ua // Амалия Клоберг

Параллельно с живописью Шевченко начал делать первые литературные пробы. В 1840 году друзья издали «Кобзарь» - сборник его стихов на малороссийском наречии. В 1842-ом он написал поэму «Гайдамаки», наполненную натуралистичными описаниями сцен насилия, совершаемых крестьянскими и казацкими повстанцами в ХVIII веке.

В 1840-е Шевченко много путешествовал по Украине и работал художником в археографической комиссии при Киевском университете.

В 1846 году Тарас Шевченко сблизился с участниками так называемого Кирилло-Мефодиевского братства - тайной революционной организации, в состав которой входили филолог Пантелеймон Кулиш, историк Николай Костомаров , журналист Василий Белозерский и другие радикально настроенные представители малороссийской интеллигенции.

Политические взгляды Шевченко в «кирилло-мефодиевский период» его жизни оцениваются историками неоднозначно. Если советскими учеными делался акцент на социалистических мотивах в политических воззрениях Шевченко, то исследователи из числа представителей украинской диаспоры в США и Канаде, а также историки независимой Украины обычно представляют Шевченко и других «кирилломефодиевцев» националистами.

Украинский журналист Андрей Самарский, исследующий политическое наследие Шевченко, не склонен видеть в нём ни социалиста, ни националиста, усматривая в идеях поэта стремление к справедливости, местечковый патриотизм и казацкий романтизм.

Достаточно жесткие оценки идеологическим исканиям Шевченко дает известный украинский политолог Ростислав Ищенко . «Он не был социалистом. Просто Шевченко, подобно многим другим людям, хотел иметь больше, чем у него было, жить лучше. Попав крепостным холопом в Санкт-Петербург, он ходил по его улицам и завидовал окружающим. Вот эта зависть, вызванная ощущением социальной неполноценности, которую иногда пытаются выдавать за социалистические взгляды, и стала важным мотивом во многих его делах», - считает эксперт.

В 1847 году один из студентов, случайно попавший на заседание Кирилло-Мефодиевского братства, донёс о деятельности организации в правоохранительные органы , и она была разгромлена.

Шевченко к этому времени успел написать сатирическую поэму «Сон», в которой позволил себе личные оскорбительные выпады против царя, едко высмеял внешность царицы и высказался по поводу того, что всю императорскую семью неплохо было бы утопить в крови. Несмотря на это, Тарас не был приговорен ни к тюремному заключению, ни к каторге. Поэта отправили служить рядовым солдатом в Орскую крепость в Казахстане, еще и с правом выслужиться в офицеры - царь не воспринял всерьёз шевченковские вирши.

Национальный герой

По словам историков, служба Шевченко (сначала в Орской крепости, а затем - в Новопетровском) была не слишком обременительной.

Для командиров он был известным художником и поэтом из столицы, имеющим, к тому же, потенциальное право на офицерское звание. Поэтому относились к нему практически как к равному. Несмотря на то, что формально Шевченко было запрещено во время службы писать и рисовать, запрет этот постоянно нарушался. Кроме того, поэт регулярно участвовал в офицерских застольях, регулярно обедал у представителей командования дома, ходил на охоту, становился участником любовных интриг.

Однако военной карьеры Шевченко категорически не желал, и самим фактом пребывания в армии, да ещё и на далеких границах, тяготился.

В 1850-е годы он стал просить своих петербургских покровителей похлопотать о его увольнении. В 1857-ом, благодаря усилиям вице-президента Академии Художеств Федора Толстого , Шевченко был освобождён и вернулся в Санкт-Петербург, где продолжил литературную деятельность и разработал учебник «южнорусского» языка для детей.

В Санкт-Петербурге Шевченко пытался найти невесту и жениться, но в семейных делах так и не преуспел. Женщины неоднократно отвечали ему отказом, а крепостная служанка Лукерья, которой по просьбе Шевченко дали вольную его друзья, принимала от поэта дорогие подарки, а потом изменила ему с нанятым для неё же репетитором.

В 1861 году, в возрасте 47 лет, поэт умер. Причиной его смерти стала водянка, вызванная, по мнению некоторых историков, злоупотреблением алкоголем. Его похоронили в Санкт-Петербурге, однако затем, согласно завещанию, прах поэта перевезли на Украину, под Канев.

Национальная легенда как результат пропаганды

При жизни Тарас Шевченко был достаточно популярен - на фоне интереса российского общества к малороссийском тематике - однако критики, в частности, Виссарион Белинский, реагировали на него прохладно, видя в его поэзии узкий провинционализм.

«У Шевченко были средние стихи, средние картины, у него не было склонности к философии. Даже попытки использовать народный язык в литературных целях у других писателей и поэтов были более удачные - например, у Котляровского», - отметил Ростислав Ищенко.

«Тарас Шевченко способствовал становлению литературного украинского языка. Однако, когда мы говорим, что он украинский поэт, мы часто забываем о том, что он ещё и русский писатель. Вся его проза написана именно на русском языке. Более того, судя по дневнику и письмам, Шевченко на русском языке даже мыслил. Правда, проза Шевченко на русском языке - среднего уровня. Что же касается поэзии, то нужно понимать, с чем мы её сравниваем. Для украинской литературы своего времени это была вершина. Однако до произведений русской литературы тех же лет она всё же недотягивает», - подчеркнул в беседе с RT доктор филологических наук, академик Академии Российской словесности Александр Ужанков.

С началом революционных событий на Украине в 1917 году интерес к личности Шевченко резко вырос. Сначала популяризацией его творчества занялись в Украинской Народной Республике, затем, в рамках политики украинизации, - в Советском Союзе. За «революционные» мотивы в творчестве Шевченко ценил даже Владимир Ленин.

Украинский поэт стал одной из первых исторических личностей, удостоенных памятника в послереволюционной России - в 1918 году его скульптура была установлена на Трубной площади в Москве.

В советское время к 1985 году совокупный тираж только «Кобзарей» Шевченко составил свыше 8 млн экземпляров.

Сегодня названные в часть Шевченко улицы и площади есть практически в каждом населенном пункте Украины, ему установлено свыше тысячи памятников во всём мире.

© Wikimedia // Памятник Тарасу Шевченко в Москве

«Шевченко для Украины сегодня - икона и национальная легенда. Но это во многом результат пропаганды. Его в лицо все знают, но лишь немногие могут процитировать хотя бы два - три его стихотворения. Творчество Шевченко стараются даже не изучать слишком глубоко, чтобы не признавать, что оно не столь выдающееся, как это обычно принято говорить», - резюмировал Ищенко.